«Улюблені! не всякому духу вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилося у світі» (1Ів. 4:1).

Апостол Іван закликає нас бути уважним стосовно того, що ми чуємо і приймаємо. Для кожного з нас важливо зрозуміти принцип, за яким ми можемо випробувати духів, щоб дізнатися про їхнє джерело.

«Духа Божа пізнайте так: всякий дух, що визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, є від Бога» (1Ів.4:2).

Слово, яке перекладено як «плоть» має у Святій Біблії два основних значення: «тіло», як фізіологічна сторона людини та «гріховна природа», як її моральна сторона.

«Як Закон, ослаблений тілом, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної на жертву за гріх і засудив гріх у тілі, щоб виправдання закону виповнилося в нас, що живуть не за тілом, а за духом» (Рим.8: 3,4).

Цей уривок є класичним прикладом того, як автори Нового Заповіту використовують два значення слова «плоть». У третьому тексті йдеться про фізіологію, у четвертому – про духовний бік нашого життя.

У якому сенсі Дух Божий виявляється у визнанні Христа, що прийшов у тілі? Про що йдеться, про буквальне втілення чи гріховну природу Сина Божого?

«Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може співчувати нам у немощах наших, але Який, подібно до нас, досвідчений у всьому, крім гріха» (Євр.4:15).

Свята Біблія показує, що Ісус ніколи не згрішив. Цим Він якісно відрізняється від кожного з нас, тому що Він не має особистого досвіду гріха. Син Божий не дозволив, щоб гріх опанував Його розум і  Він, таким чином, порушив Закон Божий.

Тому ми можемо бути впевнені, що в 1 Івана 4 главі сповідання Ісуса Христа, що прийшов у тілі, не стосується Його духа, розуму, та якості думок, але тіла, тобто фізіології нашого Спасителя.

«І Слово стало тілом, і мешкало з нами, повне благодаті та істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Івана 1:14).

Справжнє визнання нашого Господа полягає в тому, що Син Божий став Сином Людським. Таким чином, через Нього на Землі був явлений Небесний Батько, як один справжній Бог.

«Вони побачать, що слава, що походить від Ісуса, – це слава жертовної любові. У світлі Голгофи явлено, що закон жертовної любові – це закон життя на небі та землі; що любов, яка “не шукає свого”, походить від Бога; що у Смиренному та Приниженому явлено характер Того, Хто мешкає у неприступному світлі» («Христос надія світу» – 20).

«…що означає людина, що Ти пам’ятаєш її? чи сину людський, що Ти відвідуєш його? Небагато Ти принизив його перед Анголами; славою та честю увінчав його, і поставив його над ділами рук Твоїх, все підкорив під ноги його… …але бачимо, що за перетерпіння смерті увінчаний славою та честю Ісус, Який небагато був принижений перед Анголами, щоб Йому, за благодаттю Божою, скуштувати смерть за всіх» (Євр.2: 5-9).

У цьому уривку, говорячи про Христа, апостол використовує слова з давніх Писань, які стосуються людини, створеної Богом. Так ось, ми бачимо, що Павло використовує стосовно Христа той самий вислів, що говорить і про кожного з нас: «трохи принизив перед Анголами». Цим він показав, що Спаситель, щодо нашого становища, дорівнює нам.

«А як діти причетні до плоті і крові, то і Він також сприйняв їх, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерті, тобто диявола» (Євр.2:14).

У цьому тексті Павло робить уточнення, в чому саме ми рівні з Ісусом. Він прийняв нашу природу. Вираз «тіло і кров» стосується фізіологічної сторони нашої істоти.

«Але дар благодаті не як злочин. Бо якщо злочином одного зазнали багато смерті, то тим більше благодать Божа і дар за благодаттю однієї Людини, Ісуса Христа, є надмірною для багатьох» (Рим.5:15).

У цьому тексті апостол прямо говорить, що Ісус – це людина. Тобто це і є те визнання Христа, яке від Духа Божого.

«І дар не як суд за одного грішника; бо суд за один злочин – до засудження; а дар благодаті – на виправдання від багатьох злочинів. Бо якщо злочином одного смерть царювала за допомогою одного, то тим більше ті, хто приймає велику кількість благодаті і дар праведності, будуть царювати в житті за допомогою єдиного Ісуса Христа. Тому, як злочином одного всім людям осуд, так правдою одного всім людям виправдання до життя. Бо, як непослухом однієї людини стало багато грішних, так і послухом одного зробиться багато праведних» (Рим.5:16-19).

Як би закріплюючи свою думку, Павло показує нам, що суть Євангельської істини полягає в тому, що падіння однієї людини протиставляється послуху Іншого. Гріх, який передано у спадок однією людиною, протиставляється дару праведності, який ми можемо прийняти від Іншої людини.

Тому справжнє визнання Сина Божого, коли Він був на Землі, полягає в тому, що Він був Син Людський, тобто справжня Людина.

«Бо один Бог, єдиний і посередник між Богом і людьми, людина Христос Ісус» (1Тим.2:5).

Дух антихриста виявляється в тому, що його володарі не визнають того, що Син Божий насправді став Людиною.

 «А всякий дух, який не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, не є від Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що він прийде і тепер є вже у світі» (1Ів.4:3).

Ми чуємо сьогодні багато химерних теорій, які стверджують, що Христос – боголюдина. Це все суперечить ясному вченню Євангелія, яке записано в Новому Заповіті.

«Хто брехун, якщо не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відкидає Отця і Сина» (1Ів.2:22).

Віра в те, що Ісус не прийняв людської природи, стверджує, що Він не був Христом. Адже Христос – це, передусім, Спаситель. Він не може мати відмінну від нас істоту. Тому вчення про те, що Христос боголюдина – це вчення антихриста.

«Кожен, хто відкидає Сина, не має і Отця; а той, хто визнає Сина, має і Отця» (1Ів.2:23).

Той, хто не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, тобто, що Він став справжньою людиною, фактично відкидає той факт, що Він приходив взагалі. Таке вчення – це відкидання Отця, це є хула проти Бога.

Ми ж визнаємо, що Син Божий став Син Людський. Ми не знаємо, як це фактично сталося, але віримо Слову Божому, чим показуємо своє визнання Сина. Цей момент істини є свідченням того, що ми маємо Бога як Свого Батька.

«Тут апостол вказує на одну з відмінних ознак учителів-спіритуалістів. Вони не визнають Христа Сином Божим. Про таких вчителів улюблений учень Ісуса Іван говорить: «Хто брехун, якщо не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, який відкидає Отця і Сина. Кожен, хто відкидає Сина, не має і Отця» (1 Ін. 2:22, 23). Спиритизм, заперечуючи Христа, заперечує у разі і Отця і Сина, і Біблія називає це дією антихриста» («Патріархи та пророки» – 686).

«Отже, що ви чули від початку, те й перебуває у вас; якщо буде в вас те, що ви чули від початку, то й ви перебуватимете в Сині та в Батьку» (1Ів.2:24).

Що ми чули від початку? Спочатку було дано Закон, як основу істини. Тому ми маємо показати нашу віру на основі Тори. Якщо ті, хто сповідує, що Христос – це боголюдина, хочуть нашого визнання, вони повинні показати основу своєї віри в книжках Мойсея, які є основою всієї істини в Біблії.

«І поклади в ковчег одкровення, яке Я дам тобі» (Вих.25:16).

Ковчег є символом Божого Сина, який є зразком життя та благочестя для нас. У ковчезі зберігалося десять заповідей (одкровення), що вказує на те, що вони мають бути написані в нашому серці.

«Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, і закон Твій у мене в серці» (Пс.39:9).

Тут показана повна паралель ковчега у Храмі та Христом. Закон має перебувати в Його серці.

«Ви показуєте собою, що ви – лист Христовий, через служіння наше написане не чорнилом, а Духом Бога живого, не на скрижалях кам’яних, а на плотяних скрижалях серця» (2Кор.3:3).

А так Павло показав кожну людину, котра прийняла Христа, має Закон, написаний не на кам’яних скрижалях, а на плотяних скрижалях серця. Так ми показали, що ковчег в Храмі є символом Христа.

«Зробіть ковчег із дерева ситтім: довжина йому два лікті з половиною, і ширина йому півтора ліктя, і висота йому півтора ліктя; і поклади його чистим золотом, зсередини та зовні крій його; і зробиш нагорі навколо його золотий вінець» (Вих.25:10,11).

Як бачимо, ковчег складався з дерева, яке зовні було закрите золотом. Дерево вказує на людську природу (Об’явл.7:2-3), золото – на віру, яка дає людині Божу праведність (Об’явл.3:18).

Якби Христос був боголюдиною, то в символах було б показано навпаки. Золото вкрите деревом, тому що, люди, які визнання це вчення, кажуть, що божа сутність прихована людським тілом Христа.

Але, як ви бачите, в Законі, все показано зовсім інакше. Христос представлений як Той, Хто мав праведність через віру, як і ковчег був повністю покритий золотом.

«Христос мав дві природи, божественну та людську. У Ньому були об’єднані людство та Божество. Представляючи перед людиною окремо ці дві природи, Він міг показати всьому людству характер Божий і досконалий характер людини» (Думки з Одкровення, Єлена Уайт, німецьке видання).

Ми бачимо, що Уайт, говорячи про дві природи Христа, мала на увазі духовну складову, тобто характер Бога, який має проявитися в людині, що й зробила людина Ісус Христос.

«Скажіть усьому суспільству Ізраїлевих: десятого дня цього місяця нехай візьмуть собі кожен одного ягня по родинах, по ягняткові на сімейство; а якщо сімейство так мало, що не з’їсть ягня, то нехай візьме з сусідом своїм, найближчим до дому свого, за кількістю душ: принаймні скільки кожен з’їсть, розрахуйтеся на ягня. Агнець у вас має бути без вади, чоловічої статі, однорічний; візьміть його від овець, або від кіз, і нехай він зберігається у вас до чотирнадцятого дня цього місяця: тоді нехай заколе його все зібрання Ізраїлевого товариства ввечері» (Вих.12:3-6).

Друге свідчення про суть Христа показано у святі Пасхи. Ягня не бралося довільно для жертви. За статутом він відокремлювався за деякий час, щоб у день свята бути використаним для приношення до Бога.

«Хоч Він і Син, однак, стражданнями навик послуху, і, зробившись, став для всіх слухняних Йому винуватцем спасіння вічного» (Євр.5:8,9).

Ми бачимо, що символ Пасхи здійснився у житті Христа. Він не був обраний просто так. Хоча Він і Син, однак, повинен був пройти шлях освячення, щоб здійснившись, стати гідним бути принесеним у жертву.

«Ісус прийшов, щоб принести моральну силу і поєднати її з людськими зусиллями; і Його послідовники в жодному разі не повинні втрачати з уваги Христа, Який є прикладом для них у всьому. Ісус відкриває істину Своїм дітям, щоб вони могли бачити її і, дивлячись на неї, могли змінитися, перетворившись Його благодаттю від злочину на послух, від нечистоти – на чистоту, від гріха – на святість серця та праведність життя» (ІВ1-262).

Отже, ми показали два прямі свідчення з Тори, які говорять про те, що Син Божий став Сином Людським і пройшов наш шлях як Людина.

«Обітниця ж, яку Він обіцяв нам, є вічне життя. Це я написав вам про тих, хто вас обманює» (1Ів.2:25,26).

Апостол попереджає про тих людей, які відкидають Сина і дурять своїх слухачів. Таким чином, ми відокремлюємося від вчення про те, що Христос є боголюдиною, тому що воно робить не дійсним прихід Спасителя на Землю і наше відкуплення.